Порука як вид забезпечення виконання зобов´язань Судова практика

 

УЗАГАЛЬНЕННЯ СУДОВОЇ ПРАКТИКИ ЗАСТОСУВАННЯ РАЙОННИМИ СУДАМИ МІСТА КИЄВА ТА АПЕЛЯЦІЙНИМ СУДОМ МІСТА КИЄВА ЗАКОНОДАВСТВА, ЯКЕ РЕГУЛЮЄ ПОРУКУ ЯК ВИД ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ
02.01.2014

www.apcourtkiev.gov.ua/apcourtkiev/uk/publish/article/104090

 

 

Узагальнення

судової практики  застосування районними судами міста  Києва  та Апеляційним судом міста Києва законодавства,

яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов´язань

 

О.Ф. Мазурик,

суддя судової палати з розгляду цивільних справ

Апеляційного суду міста Києва

 

Дане узагальнення проведено  згідно завдання Верховного Суду України (Вих. № 85/0/54-13 від 04.09.2013) та відповідно до переліку поставлених для висвітлення в ньому питань  щодо практики застосування судами законодавства, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов´язань.

При підготовці цього узагальнення були використані судові справи, розглянуті районними судами м. Києва та  Апеляційним судом м. Києва, а також довідки районних судів м. Києва та статистичні дані щодо розгляду справ зазначеної категорії.

З проведеного аналізу вбачається, що протягом 2012 року I півріччя 2013 року в провадженні суддів районних судів м. Києва перебувало 333 справи зі спорів, пов´язаних із виконання договорів поруки.

Предметом позовних вимог у спорах цієї категорії були вимоги про: визнання договору поруки недійсним; припинення договору поруки; розірвання договору поруки; визнання поруки такою, що припинена; визнання договору поруки припиненим.

Аналіз судової практики свідчить, що найпоширенішими у цій категорії були справи, які виникали між банками (кредитор) та позичальниками (фізичними особами, суб´єктами господарювання) у зв´язку з неналежним виконанням останніми кредитного договору, укладеного між сторонами, а саме неповернення у визначений термін отриманих у кредит коштів.

За вказаний період судами розглянуто  279 справ з ухваленням рішення у 199 справах. За результатами апеляційного перегляду 162 справ, розглянутих  районними судами м. Києва,  скасовано судові рішення з ухваленням нового рішення у 48 справах, змінено 7 рішень.

Підставами скасування рішень районних судів переважно були порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з´ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, які місцевий суд вважав встановленими.

Метою узагальнення стало з´ясування проблемних питань, що виникають при вирішенні справ вказаної категорії, аналіз застосування судами норм матеріального та процесуального права, виявлення розбіжностей у тлумаченні законодавства, запобігання повторюваності судових помилок у процесі здійснення правосуддя під час розгляду справ цієї категорії, висвітлення законодавчо неврегульованих моментів у сфері таких правовідносин.

Під час проведення узагальнення проаналізовано справи, що стосуються даної категорії за 2012 рік 1 півріччя 2013 року, зазначено проблемні спірні питання судової практики даної категорії справ, зокрема, щодо визнання недійсним договору поруки, щодо припинення договору поруки, щодо поручительства у разі смерті боржника або поручителя, щодо інших питань, які виникали під час розгляду судами справ щодо поруки, а також питання, які потребують врегулювання на законодавчому рівні, та сформульовано пропозиції щодо їх вирішення.

Розглядаючи спори даної категорії, суди враховували, що відповідно до ст. 546 ЦК України, яка має назву «Види забезпечення виконання зобов´язання», виконання зобов´язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Тобто законодавець виокремлює окремі види зобов´язань, серед яких наявний, зокрема, такий окремий вид як порука.

Згідно ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов´язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов´язання боржником.

Виходячи з наведеного визначення, єдиною підставою виникнення поруки є саме договір.

Як випливає зі ст. 553 ЦК України, договір поруки є двостороннім правочином, який укладається з метою врегулювання відносин між кредитором і поручителем. Договір поруки не передбачає виникнення, або навпаки, припинення будь-яких прав та обов´язків боржника. Згода боржника на укладення договору поруки не вимагається.

Згідно з ч. 1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов´язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Порукою може забезпечуватися виконання зобов´язання частково або в повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Виходячи з положень ст. 554 ЦК України, поручитель хоча і пов´язаний із боржником зобов´язальними відносинами, він виступає самостійним суб´єктом у відносинах із кредитором.

Договір поруки укладається у письмовій формі.

У справах, які аналізувались при здійсненні узагальнення, між кредиторами та поручителями укладались окремі договори поруки.

Не суперечать ЦК України також наступні варіанти оформлення правовідносин поруки:

а) включення умови про поруку як складової частини основного договору, що підписується трьома сторонами: кредитором, боржником і поручителем;

Прикладом цієї моделі договору можливо навести рішення Оболонського районного суду міста Києва від 14 лютого 2012 року у справі №2-770/12 за позовом ПАТ «КБ «Надра» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, яким позов задоволено частково, стягнуто заборгованість за кредитним договором лише з позичальника ОСОБА_1, у задоволенні вимог про стягнення заборгованості з поручителя ОСОБА_2 судом відмовлено. У позовній заяві Банк вказував, що умови про поруку ОСОБА_2 за належне виконання ОСОБА_1. зобов´язань за кредитним договором містяться в основному договорі, а тому просив суд стягнути заборгованість в солідарному порядку з позичальника та поручителя. Однак суд встановив, що окремий договір поруки між ОСОБА_2 та банком не укладався, а з аналізу кредитного договору від 13 червня 2008 року №33/МК/79/2008-840 вбачається, що він не містить істотних умов договору поруки, зокрема у ньому не зазначено, яке саме основне зобов´язання забезпечується порукою, обсяг відповідальності поручителя, строк дії договору поруки. Таким чином, суд прийшов до висновку, що оскільки між ВАТ «КБ «Надра» та ОСОБА_2 не було досягнуто згоди з усіх істотних умов договору поруки, такий договір не вважається укладеним (відсутній сам договір як юридичний факт), а тому він не створює жодних правових наслідків. Отже, підстави для стягнення з ОСОБА_2 у солідарному порядку заборгованості за кредитним договором відсутні. Це рішення не оскаржувалось і набрало законної сили.

б) укладення поряд із основним договором окремого договору поруки між кредитором, боржником і поручителем, що існує поряд із основним.

Зважаючи на відсутність в ЦК України спеціальних норм стосовно істотних умов договору поруки, слід застосовувати ч. 1 ст. 638 ЦК України, яка дозволяє зробити висновок про те, що договір поруки можна вважати укладеним при узгодженні умови про предмет, якщо жодною із сторін не заявлено вимогу про умови, щодо яких необхідно досягти згоди.

В ньому мають бути зазначені предмет договору, основне зобов´язання, яке забезпечується порукою, порядок виконання зобов´язання, зміст та обсяг відповідальності поручителя, оплатність чи безоплатність послуг поручителя, права й обов´язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору.

Згідно з роз´ясненнями, викладеними у п. 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», підставою недійсності правочину, відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України, є недодержання стороною (сторонами) вимог, які встановлені ст. 203 ЦК України, саме на момент вчинення правочину. Не може бути визнаний недійсним правочин, який не вчинено. Відтак, у випадку, якщо сторона не підписувала договір, цей договір є неукладеним (є таким, що не відбувся).

Однак, судді як першої так і апеляційної інстанції не завжди враховували зазначенні положення, допускали однотипні помилки та вважали, що якщо сторона договору не підписувала його, це є підставою для визнання договору недійсним.

Прикладом є Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 26.11.2012, яким  позов ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним задоволено. Визнаючи договір поруки недійсним, суд виходив з того, що згідно висновку судово-почеркознавчої експертизи підпис ОСОБА_1  у графах «поручитель» в оригіналі договору поруки від 15.11.2006 виконані не ОСОБА_1, а іншою особою.

Рішення в апеляційному порядку не оскаржувалося.

Також в  провадженні Оболонського районного суду міста Києва перебувала справа № 2-307/12 за позовом ОСОБА_1  до ПАТ «Універсал Банк» про визнання недійсними додаткових угод до договору поруки. Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він не підписував додаткових угод від 07 грудня 2007 року № 1 та від 26 грудня 2007 року №2, від 03 червня 2009 року б/н до договору поруки від 12 вересня 2009 року. Ухвалюючи 06 серпня 2012 року рішення, суд, на підставі висновків судової почеркознавчої експертизи, вважаючи, що позивач дійсно не укладав додаткові угоди від 07 грудня 2007 року № 1 та від 26 грудня 2007 року № 2, визнав їх недійсними, частково задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_1. Однак суд не звернув уваги на те, що непідписання стороною оспорюваного договору свідчить про те, що сторонами не досягнуто згоди з істотних умов договору (такій згоді не надано належної форми), а тому договір не вважається укладеним (не відбувся). Неукладений договір не може бути визнаний недійсним. Констатувавши в мотивувальній частині судового рішення цей факт, суд повинен був відмовити позивачеві у задоволенні його позову. На зазначену помилку суду першої інстанції не звернув увагу і Апеляційний суд міста Києва, який ухвалою від 25 жовтня 2012 року залишив без змін рішення Оболонського районного суду міста Києва від 06 серпня 2012 року.

Натомість звернула увагу на ці обставини колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду міста Києва у своєму рішенні від 04.07.2012 року у справі за позовом ПАТ «УкрСиббанк» до ОСОБА_1ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором та за зустрічними позовами ОСОБА_2 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки недійсним, ОСОБА_1 до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання кредитного договору удаваним правочином.  Скасовуючи рішення Подільського районного суду м. Києва від 16.06.2012 року в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, до ПАТ «УкрСиббанк» про визнання договору поруки від 11.10.2006, укладений від його імені з ПАТ «УкрСиббанк» та  Васильєвою Г.В. недійсним, апеляційний суд, посилаючись на положення статті 547 ЦК України, якою передбачено, що правочин щодо забезпечення виконання зобов´язання вчиняється у письмовій формі, зазначив, що  правочин щодо забезпечення виконання зобов´язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним. За вказаних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, оскільки ОСОБА_2 договір поруки не підписував, такий договір не є укладеним, у зв´язку з чим відмовив в задоволенні позову.

Непоодинокими були випадки звернення до суду із вимогами про визнання недійсним договору поруки із посиланням на невідповідність його умов загальним засадам цивільного законодавства, зокрема справедливості, добросовісності та розумності. Звертаючись до суду, позивачі посилалися на те, що істотною умовою договору поруки була згода, яку поручитель не давав, а також на статтю 15 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки банком не надано повну інформацію відносно умов кредиту.

30 березня 2012 року Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ (далі ВССУ) за результатами узагальнення практики розгляду відповідних спорів прийняв постанову № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Своєю постановою Пленум ВССУ поклав край спорам з питань недобросовісних позичальників та їх поручителів визнавати договори поруки недійсними через незадовільний стан позичальника; роз´яснено, що чинне законодавство не зобов´язує банки інформувати поручителів про фінансовий та/або інший стан позичальника (п. 19), не передбачає обов´язку кредитора чи поручителя одержувати згоду позичальника на укладення договору поруки (п. 20).

Додатково, листом № 10-1393/0/4-12 від 27.09.2012р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», Вищий спеціалізований суд зобов´язав суди привести свою судову практику у відповідність до судових рішень Верховного Суду України.

Вищий спеціалізований суд України  з розгляду цивільних і кримінальних справ роз´яснив, що договір поруки має додатковий до кредитного договору характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною першою статті 554 ЦК відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність.

Оскільки кредитор і поручитель перебувають у самостійних договірних відносинах останній несе самостійну відповідальність перед кредитором за порушення зобов´язань боржником. Отже, кредитор має право вимагати виконання обов´язку в повному обсязі як від боржника і поручителя  разом,  так і від будь-кого з них окремо.

Враховуючи те, що згідно зі статтями 553, 554 ЦК України, позичальник не є стороною договору поруки, чинне законодавство України не передбачає обов´язку кредитора чи поручителя отримувати згоду позичальника на укладення договору поруки.

Касаційний суд звернув увагу, що при пред´явленні позову про визнання недійсним кредитного договору, договорів іпотеки, застави, поруки без застосування наслідків їх недійсності розмір судового збору обчислюється із ставок, встановлених законом за подання до суду позовної заяви немайнового характеру, оскільки такі вимоги не є майновими та не підлягають грошовій оцінці, що в разі подання позову щодо оскарження споживчих кредитів, в силу вступає положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів», згідно якого споживач звільняється від сплати судового збору.

Також судами розглядалися вимоги про визнання договорів поруки недійсними з підстав ст. 65 СК України, а саме у зв´язку з тим, що один із подружжя не надав своєї згоди на підписання договору поруки.

Вирішення вказаних спорів загалом судами здійснювалось правильно з урахуванням роз´яснень, викладених у постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин».

Не зважаючи на те, що правове регулювання інституту поруки чітко закріплено в цивільному законодавстві, суддями неоднозначно застосовувалися та тлумачилися відповідні норми ст. 559 ЦК України стосовно підстав припинення поруки, що встановлені частиною 1 та 4 цієї статті, та  не застосовувалися наслідки збільшення зобов´язання без згоди поручителя.

Відповідно до ч. 1 ст. 559 ЦК України, порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов´язання, а також у разі зміни зобов´язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Згідно ч. 4 ст. 559 ЦК України, порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов´язання не пред´явить вимоги до поручителя.

Узагальнюючи судову практику, слід відмітити, що при розгляді справ цієї категорії на початку 2012 року виникало чимало спірних питань, що приводили до неоднакового застосування судами норм матеріального права.

Так, рішенням  Святошинського районного суду м. Києва від 06.03.2012 року у справі № 2-3798/11 задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ АК «Укргазбанк», ТОВ «Трейд Лайн ЛТД» про визнання припиненим правовідносин за договором поруки.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції керувався ч. 1 ст. 559 ЦК України та  виходив з того, що відповідачами при укладанні додаткових угод до кредитної угоди, змінено об´єм відповідальності поручителя без погодження з ним.

Колегія суддів апеляційної інстанції не погодилася із зазначеним висновком та вказала, що такий висновок суду  постановлений з неправильним застосуванням  норм матеріального права.

Ухвалюючи нове рішення колегія судів виходила з наступного.

26.08.2008 року між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Трейд Лайн ЛТД» укладено кредитний договір, згідно якого, банк відкриває позичальнику мультивалютну не відновлювальну відкличну кредитну лінію на загальну суму 1.000.000 євро. Кредитна лінія відкривається з 26.08.2008 року по 20.08.2010 року з видачею  чергових траншів за заявою позичальника.

На забезпечення кредитних зобов´язань позичальника ТОВ «Трейд Лайн ЛТД», між позивачем ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Укргазбанк» укладено договір поруки  від 26.08.2008 року.

В подальшому між банком та ОСОБА_1 укладено три  угоди: від 2.09.2008 року; від 16.09.2008 року; від19.09.2008 року, якими, у зв´язку із збільшенням ліміту кредитної лінії, вносились відповідні    зміни у договір поруки.

Згідно указаного договору поруки поручитель, ознайомившись з основними кредитними зобов´язаннями ТОВ «Трейд Лайн ЛТД»,  зобов´язався  солідарно з Позичальником відповідати за цими зобов´язаннями з врахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті сторонами кредитного договору.

Таким чином, між ОСОБА_1 та ПАТ АБ «Укргазбанк» виникли договірні відносини поруки, в силу яких, відповідно до ст. 553 ЦК України поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов´язку.

Звертаючись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 керувався ч. 1 ст. 559 ЦК України, згідно якої порука припиняється у разі зміни зобов´язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності і виходив з того, що після укладення Кредитного договору від 28.08.2008 року, між сторонами за кредитним договором укладено додаткові договори про надання чергових   траншів за кредитною лінією, а саме: № 7 від 19.03.2009 року; № 9 від 21.08.2009 року; № 10 від 2.09.2009 року; № 11 від11.09.2009 року.

Судом встановлено, що сума траншів наданих відповідно до змін та доповнень №№ 7, 9, 10, 11 до Кредитного договору не перевищила меж ліміту кредитної лінії, отже сума кредиту внаслідок укладення цих додаткових угод до Кредитного договору не збільшилася, а також не змінений остаточний строк повернення кредиту.

Колегія встановила, що  вище зазначеними  угодами не змінено суть та об´єм основних зобов´язань за кредитною угодою укладеною між ПАТ АБ «Укргазбанк» та ТОВ «Трейд Лайн ЛТД»,  відповідно указані угоди не тягнуть збільшення об´єму відповідальності поручителя. У зв´язку з чим дійшла висновку, що  судом першої інстанції неправильно застосована ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Так, в силу указаної норми припинення  договору поруки пов´язується зі зміною забезпеченого зобов´язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя. При цьому, обсяг зобов´язання поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, якими визначено обсяг зобов´язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель.

Ухвалюючи нове рішення колегія суддів виходила з того, що  кредитний договір, укладений відповідачами, має форму кредитної лінії, згідно якої кредитування здійснюється шляхом видачі  кредиту кількома частинами (траншами). Оскільки в цьому договорі передбачено всі істотні умови, необхідні для кредитного договору, то зобов´язання з надання кредиту є дійсним із моменту укладення кредитного договору — договору про відкриття кредитної лінії.

Відповідно, належить виходити з того, що відсутні підстави для визнання договору поруки недійсним   через укладання після нього додаткових угод про надання чергового траншу.

Крім того, суд також врахував ту обставину, що згідно п.1.1. договору поруки поручитель зобов´язався відповідати за кредитними зобов´язаннями ТОВ «Трейд Лайн ЛТД» з врахуванням змін та доповнень, якщо такі будуть прийняті сторонами за кредитною угодою.

Колегія суддів вважала, що Закон пов´язує припинення договору поруки із зміною основного зобов´язання за відсутності згоди поручителя на таку зміну та за умови збільшення обсягу відповідальності поручителя, а не із зміною будь-яких умов основного зобов´язання забезпеченого порукою. Судом встановлено, що сума траншів наданих відповідно до змін та доповнень №№ 7, 9, 10, 11 до Кредитного договору не перевищила меж ліміту кредитної лінії, отже сума кредиту внаслідок укладення цих додаткових угод до Кредитного договору не збільшилася, а також не змінений остаточний строк повернення кредиту.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку про скасування рішення суду першої інстанції, як ухваленого з порушенням вимог закону та ухваленням нового рішення про відмову у позові.

У іншій справі № 2-2970/11 рішенням  Подільського районного суду   м. Києва від 06.03 2012  у задоволенні позову  ТОВ «Ласка Лізинг» до ОСОБА_1 третя особа: ТОВ «Відродження» про стягнення заборгованості за договором лізингу відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що в договорі поруки не встановлено строку, після якого порука припиняється,а умова договору про дію поруки до повного виконання лізінгоодержувачем зобов´язання перед ТОВ «Ласка Лізінг» або до повного виконання поручителем взятих на себе зобов´язань не може розглядатися як установлення строку дії поруки, оскільки це не відповідає вимогам ст. 252 ЦК України, згідно з якою строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями, або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати. Оскільки, в договорі поруки не встановлено строку припинення поруки, тому порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня давання строку основного зобов´язання не пред´явить вимоги до поручителя. Посилаючись на те, що належних доказів того, що у встановлений в законі строк ТОВ «Ласка Лізинг» пред´явило вимогу до ОСОБА_1  щодо сплати заборгованості за основним зобов´язанням суд не надано, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04.07.2012 рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким стягнуто з ОСОБА_1 суму заборгованості на користь ТОВ «Ласка Лізинг». Ухвалюючи нове рішення суд апеляційної інстанції виходив з того, що висновки суду першої інстанції не відповідають фактичним обставинам справи, оскільки направлення поручителю вимоги про погашення боргу є пред´явленням вимоги до поручителя.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24.10.2012 скасовано рішення апеляційного суду та залишено в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено згідно із законом та було скасовано помилково.

З метою вирішення проблеми неоднозначного застосування судової практики у вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин, в тому числі про розгляд справ щодо договорів поруки, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин» роз´яснив судам обов´язкові правові позиції щодо вирішення найбільш проблемних питань даної категорії.

В подальшому справи щодо припинення договорів поруки розглядалися місцевими судами та Апеляційним судом м. Києва з урахуванням викладених роз´яснень у вищезазначеній Постанові.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 червня 2012 року в задоволенні позову ОСОБА_1  до ВАТ «Банк Універсальний», третя особа: ОСОБА_2  про визнання правовідносин поруки та договору поруки припиненим, з підстав того, що банк збільшив обсяг відповідальності поручителя без згоди останнього, крім того, банком не було пред´явлено вимогу до поручителя протягом строку, встановленого статтею 559 ЦК України, — відмовлено.

Ухвалюючи рішення, суд виходив з того що правові підстави для задоволення позову відсутні.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 09.10.2012 рішення Оболонського районного суду м. Києва залишено без змін.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 11.02.2013 рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26.06.2012 та ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 09.10.2012 залишив без змін як такі, що ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Додатково, інформаційним листом № 10-1393/0/4-12 від 27.09.2012 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитний правовідносин» Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ зобов´язав суди привести свою судову практику у відповідність до судових рішень Верховного Суду України.

Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ роз´яснив, що договір поруки має додатковий до кредитного договору характер і укладається саме для забезпечення виконання останнього, а поручитель згідно з частиною 1 статті 554 ЦК України відповідає перед кредитором, за загальним правилом, солідарно із позичальником, якщо договором поруки не встановлено його додаткову (субсидіарну) відповідальність.

Однак траплялися непоодинокі випадки ухвалення судами рішень без з´ясування всіх обставин, що мали істотне значення до справи, що призводило до помилкових висновків суду.

Так, в провадженні Святошинського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до ЗАТ «ПроКредитБанк» про визнання поруки такою, що припинена.

Рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 25.10.2012 позов задоволено та визнано припиненою поруку за договором № 1.35228-ДП1 від 24.10.2007, укладеного між ЗАТ «ПроКредитБанк» та ОСОБА_1; визнано припиненою поруку за договором № 1.39328-ДП1 від 18.06.2008, укладеного між ЗАТ «ПроКредитБанк» та ОСОБА_1.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04.12.2012 рішення районного суду скасовано та ухвалено нове про відмову в задоволенні позову. Ухвалюючи рішення, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового про відмову в задоволенні позову, оскільки збільшення процентної ставки банком не є зміною зобов´язання так як обов´язок поручителя за кредитним договором щодо повернення кредиту та сплати процентів ОСОБА_2 не змінений іншим видом зобов´язання. Крім того, договором поруки не передбачено, що у разі збільшення чи зменшення банком процентної ставки має повідомлятися поручитель.

Рішенням Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 03.04.2013 рішення апеляційного суду скасовано, а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 25.10.2012 залишено в силі, оскільки висновки апеляційної інстанції не ґрунтуються на законі ( ч. 1 ст. 559 ЦК України, ст.ст. 303, 316 ЦПК України).

В провадженні Солом´янського районного суду м. Києва перебувала справа за позовом ПАТ «Альфа-Банк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_2. до ПАТ «Альфа-Банк» про визнання договору поруки припиненим.

Рішенням Солом´янського районного суду м. Києва від 19.11.2012 первісний позов задоволено. В задоволенні зустрічного позову відмовлено.

При розгляді справи судом було встановлено, що в період дії кредитного договору банк без повідомлення поручителя збільшив відсоткову ставку за умовами договору, збільшивши таким чином обсяг відповідальності поручителя.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову, суд виходив з того, що позивачем пред´явлено вимогу про визнання припиненим договору поруки, а не поруки як зазначено в ч. 1 ст. 559 ЦК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 21.02.203 рішення залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14.08.2013 рішення районного та апеляційного судів були скасовані, а справа направлена на новий судовий розгляд.

Однією з підстав скасування ухвалених рішень стали висновки про те, що відповідно до положень ч. 1 ст. 559 ЦК України припинення поруки в разі зміни основного зобов´язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності, презюмується, суд фактично позбавив позивача права на судовий захист.

Також, рішенням Голосіївського районного суду м. Києва в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «ОТП Банк» про припинення зобов´язань за договором поруки відмовлено.

Відмовляючи в задоволенні позову, районний суд виходив з того, що обсяг відповідальності поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким визначено обсяг зобов´язань боржника, забезпечення яких здійснює поручитель. Якщо в договорі поруки передбачено, зокрема можливість зміни розміру процентів за основним зобов´язанням і строків їх виплати тощо без додаткового повідомлення поручителя про укладення окремої угоди, то ця умова договору стала результатом домовленості сторін (банку і поручителя), а отже поручитель дав згоду на зміну основного зобов´язання.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Проаналізувавши судову практи­ку, можна з упевненістю сказати, що касацій­на інстанція значно виправила минулий невдалий досвід місцевих та апе­ляційного судів у справах щодо застосування підстав припинення поруки.

Разом з тим, залишається неоднаковою практика розгляду справ стосовно виконання зобов´язань за кредитним договором у випадку смерті боржника за наявності поручителя, спадкоємців.

При вирішенні спорів щодо виконання зобов´язань за кредитним договором у випадку смерті боржника/позичальника за наявності поручителя чи спадкоємців суди мають враховувати наступне.

З урахуванням положень статті 1282 ЦК України спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного в спадщину. При цьому, спадкоємці несуть зобов´язання погасити нараховані відсотки тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов´язання фактично не пов´язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Поручитель приймає на себе зобов´язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553-554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено в договорі поруки.

Відповідно до статті 523 ЦК України порука або застава, встановлена іншою особою, припиняється після зміни боржника, якщо поручитель або заставодавець не погодився забезпечувати виконання зобов´язання новим боржником, а згідно зі статтею 607 ЦК України зобов´язання припиняється неможливістю його виконання у зв´язку з обставиною, за яку жодна зі сторін не відповідає.

Таким чином, на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов´язку щодо виконання зобов´язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксовано в тому числі у договорі поруки.

Вказані роз´яснення містяться в постанові Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ постановою № 5 від 30 березня 2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішення спорів, що виникають із кредитних правовідносин», однак не завжди судами застосовуються правильно.

Так, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 08 жовтня 2012 року у справі в задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про стягнення грошових коштів, що набуті без достатньої правової підстави відмовлено.

Ухвалюючи таке рішення суд виходив з того, що грошові кошти як виконання обов´язків за кредитними угодами вносились ОСОБА_1 до банку добровільно, що було оцінено судом як надання згоди на виконання зобов´язань новим боржником.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 12.12.2012 рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.04.2013 ухвалу апеляційного суду від 12.12.2012 скасовано, справу передано на новий розгляд до апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 09.07.2013 рішення Печерського районного суду м. Києва від 08.10.2012 скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено та стягнуто з ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі  221 628 грн. 94 коп.

Ухвалюючи рішення, колегія суддів виходила з того, що договори поруки від 20.02.2006 та від 31.08.2006, укладені між банком та ОСОБА_1 з метою забезпечення кредитних зобов´язань ОСОБА_2, належить вважати припиненими з підстав, передбачених статтями 523, 559 та 607 ЦК України, а також умов, викладених в договорах поруки, які не містять посилань на згоду поручителя відповідати за правонаступників з 04.04.2007, тобто після смерті боржника ОСОБА_2.

Також рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 28.05.2012 в задоволенні позовних вимог ПАТ «ПроКредитБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено.

При цьому, ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 28.05.2012 провадження в частині позовних вимог ПАТ «ПроКредитБанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором закрито на підставі п. 6 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у зв´язку із смертю останнього. В зв´язку з чим позивач просить стягнути заборгованість за кредитним договором з поручителя ОСОБА_1.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що після смерті ОСОБА_1 спадкова справа не заводилася, а тому ніхто із спадкоємців не звертався з відповідною заявою про вступ у спадщину та будь-яких умов в договорі поруки про те, що поручитель бере на себе зобов´язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника в разі смерті боржника не зазначено, а отже пред´явлені вимоги банку до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 15 січня 2013 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позовні вимоги банку задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПроКредитБанк» заборгованість за договором кредиту в розмірі 56 183,74 грн., заборгованість за відсотками у розмірі 4369,20 грн., проценти за фактичне користування простроченим капіталом у розмірі 12899,86 грн., пеню у розмірі 44377,59 грн.

Скасовуючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що поручитель повинен нести зобов´язання щодо погашення відсотків і за неустойку, нарахованих за життя боржника, оскільки  поручитель прийняв на себе зобов´язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника у разі його смерті, оскільки така умова зазначена в договорі поруки.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 05.06.2013 рішення Апеляційного суду м. Києва від 15.01.2013 скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

В своїй ухвалі касаційний суд зазначив, що поза увагою апеляційного суду залишилися роз´яснення п. 32 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30.03.2012, згідно з яким поручитель приймає на себе зобов´язання відповідати за виконання кредитного договору за боржника (статті 553-554 ЦК), а також за будь-якого боржника в разі переводу боргу чи смерті боржника, якщо таке зазначено в договорі.

Встановлено, що спадкова справа до майна померлого ОСОБА_2 не заводилась, а отже правонаступники позичальника відсутні.

Проте, вирішуючи спір, апеляційний суд не врахував, що на поручителів може бути покладено відповідальність за порушення боржником обов´язку щодо виконання зобов´язання за кредитним договором у випадку смерті позичальника, лише за наявності у позичальника правонаступника, який прийняв спадщину, та згоди поручителя відповідати за будь-якого нового боржника, зафіксованої в тому числі у договорі поруки.

Необхідно зазначити, що завданнями суду першої інстанції є ухвалення законного, обґрунтованого та справедливого рішення, виконання якого є неможливим без чіткого дотримання норм процесуального законодавства.

Розглядаючи справи щодо поруки, суд першої інстанції має визначатись щодо двох найважливіших процесуальних питань: чи підлягає справа розгляду в порядку цивільного судочинства (питання юрисдикції) та чи підсудна справ цьому суду (питання територіальної підсудності), правильне вирішення яких дозволить надалі для розгляду справи здійснювати такі процесуальні дії.

З´ясовуючи питання про територіальну підсудність суди вірно керуються положеннями статей 108-117 ЦПК України.

Разом з тим, виникали проблеми застосування судами процесуального законодавства, зокрема при вирішенні питання при визначенні підсудності справ щодо поруки в розрізі цивільного або господарського судочинства, коли укладалося декілька окремих договорів поруки як з фізичними особами так і з суб´єктами господарської діяльності, а банки зверталися до суду загальної юрисдикції з позовом про солідарне стягнення заборгованості до всіх поручителів.

Підсумовуючи викладене, можна сказати, що касацій­на інстанція значно виправила минулий невдалий досвід районних судів м. Києва та Апеляційного суду м. Києва, в цілому на даний час судами вірно вирішуються справи у спорах, що виникають з договорів поруки, але все ж таки мають місце порушення норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішень у даній категорії справ, у зв´язку з чим необхідно систематизувати проблемні питання, щоб змінити законодавство, яке показувало б чіткі шляхи вирішення спірних правових ситуацій і зводило б до мінімуму можливість різного трактування певної спірної ситуації.

При розгляді позовів банків до спадкоємців померлого боржника виникають труднощі при вирішенні питання про обсяг спадкового майна. Хто його повинен встановлювати і з чого суд повинен робити висновок про те, що майно є спадковим і на підставі якого саме документу, коли спадкоємці подали заяви про прийняття спадщини, однак не оформили її?

Оскільки право власності на нерухоме майно виникає з моменту його державної реєстрації, то яким чином має діяти суд при вирішенні спору?

Якщо боржник помирає, а спадщина залишається не прийнятою, то порушення обов´язку виконати зобов´язання не виникає саме з причин відсутності особи, яка повинна виконати таке зобов´язання?

Чи звільняється поручитель від відповідальності за невиконання або неналежне виконання боржником зобов´язання, забезпеченого порукою, за наявності обставин, за які боржник не відповідає?

Роз´яснити, що виконання договору поруки безпосередньо пов´язане із настанням заперечного юридичного факту відсутністю належного виконання зобов´язання боржником у визначений строк, тому  для покладення на поручителя лише обов´язку виконати зобов´язання за боржника наявності цього факту достатньо. У той же час для покладення на поручителя обов’язку нести цивільно-правову відповідальність за боржника у формі відшкодування збитків (шкоди) та/або сплати неустойки, крім неналежного виконання боржником зобов´язання, необхідно встановлювати наявність підстав притягнення боржника до цивільно-правової відповідальності: протиправність діяння боржника, наявність шкоди у кредитора, причинний зв´язок між протиправністю і шкодою та вина у сукупності — для відшкодування збитків або лише протиправність та вина для стягнення неустойки. Якщо немає підстав притягувати до відповідальності боржника, то не повинен виконувати зобов´язання за договором поруки і поручитель. При виникненні обставин, за яких боржник звільняється від виконання (неможливість виконання, прострочення кредитора) поручителя теж слід звільняти від виконання.

Проблемними для суддів залишається питання щодо підстав припинення поруки, визначених ч. 1 ст. 559 ЦК України. Доцільним було б у майбутньому узагальненні надати судам чітке роз´яснення поняття «зміна зобов´язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності», зокрема, чи вважатиметься такою зміною збільшення без згоди поручителя процентної ставки за користування кредитом у випадку неналежного виконання позичальником своїх зобов´язань за кредитним договором, якщо така можливість передбачена умовами договору.

Також є необхідність  розтлумачення місцевим судам законодавчих положень щодо припинення поруки зі спливом шестимісячного строку пред´явлення вимоги до поручителя від дня настання строку виконання основного зобов´язання, якщо строк поруки у договорі не встановлений (ч. 4 ст. 559 ЦК України).

Що за своєю правовою природою як законний (6 місяців та 1 рік) передбачений ч. 4 ст. 559 ЦК України, так і договірний строк, передбачений  ст. 559 ЦК України, є преклюзивним (припиняючим), протягом якого поручитель вважається зобов´язаним здійснити виконання за боржника на користь кредитора, а кредитор має право звернутися з вимогою про виконання.

Вимогу до поручителя про виконання взятого ним зобов´язання, в тому числі і позовну, має бути пред´явлено в межах строку зазначеного у ч. 4 ст. 559 ЦК України.

Також необхідно збалансувати норми в частині захисту інтересів як кредиторів, так і боржників  (поручителів), оскільки зміни основного зобов´язання як підстава  припинення поруки в судовій практиці можуть привести до зловживань з боку поручителя і боржника.

Деякі положення законодавства потребують удосконалення, зокрема: чи не  є доцільним судам розглядати у випадку зміни основного зобов´язання без згоди поручителя, якщо це спричиняє або може спричинити погіршення його майнового становища, що поручитель залишається зобов´язаним на початкових умовах?

При цьому, необхідним є роз´яснення, коли кредитор вимагає дострокового виконання основного зобов´язання за умови, якщо строк виконання такого зобов´язання визначений договором ще не настав (що вважати вимогою дострокового виконання основного зобов´язання, у якій формі така вимога повинна реалізовуватись, які докази свідчать про реалізацію кредитором свого права вимагати дострокове виконання зобов´язання за договором тощо).

Чи можливо за рішенням суду, у разі відмови кредитора від права на переважне задоволення своїх вимог або від права на забезпечення цих вимог (права застави, іпотеки, права по відношенню до одного із співпоручителів), зменшення обсягу зобов´язання поручителя з урахуванням суми забезпечення, від якої відмовився кредитор?

Наявність великої кількості судових рішень у кредитних відносинах, а саме рішень щодо стягнення кредитної заборгованості з поручителів, наводить на думку про можливу активізацію судових спорів за позовами поручителів до боржників. Враховуючи, що до поручителя, який виконав зобов´язання, забезпечене порукою, переходять усі права кредитора у цьому зобов´язанні, в тому числі й ті, що забезпечували його виконання, роз´яснити судам, що перекладення на боржника матеріальних витрат поручителя, понесених у зв´язку з виконанням договору поруки, на підставі норм ЦК України повинно здійснюватися за допомогою інституту суброгації (переведення прав кредитора), а не регресу (зворотньої вимоги).

Таким чином, аналізуючи викладене, можна зробити висновок, що на даний час законодавство, яке регулює поруку як вид забезпечення виконання зобов´язання, не є досконалим та потребує удосконалення.

 

 

 

 

 

 

Навигация по записям

*/?>