Порушення цих умов відповідно до ч.1 ст.559 ЦК тягне припинення поруки (ВСУ)

Кредит на трех

№45 (1135) 09.11—15.11.2013
Увеличение процентной ставки даже при согласии банка и должника, но без согласия поручителя не дает оснований возложения на последнего ответственности за невыполнение заемщиком своих обязательств. К такому выводу пришел Верховный Суд Украины в постановлении от 25.09.2013 №6-97цс13, текст которого печатает газета «Закон и Бизнес».
Верховний Суд України

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

25 вересня 2013 року м.Київ №6-97цс13

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Лященко Н.П., Патрюка М.В., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні заяву Особи 1 про перегляд ухвали судді Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17.05.2013 у справі за позовом Особи 1 до Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та кредит», Особи 2 про визнання договору поруки припиненим,

ВСТАНОВИЛА:

У листопаді 2012 року Особа 1 звернулась до Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області з позовом до ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит», Особа 2 про визнання договору поруки припиненим.

На обгрунтування позовних вимог зазначала, що 31.05.2006 між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» (з 2007 року — Відкрите акціонерне товариство «Банк «Фінанси та кредит», а з 2009 року — ПАТ «Банк «Фінанси та кредит») і Особою 2 було укладено кредитний договір №*, відповідно до умов якого останній надано грошові кошти в сумі $60 тис. зі сплатою процентів у розмірі 11,5% річних, щомісячної комісійної винагороди в розмірі 0,2% та строком остаточного повернення кредиту не пізніше 31.05.2021 включно. З метою забезпечення виконання кредитного зобов’язання між нею та відповідачами було укладено договір поруки від 31.05.2006 №Б/Н. 18.09.2008 між Особою 2 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №*, відповідно до умов якої було збільшено процентну ставку до 13,6% річних.

Посилаючись на те, що вказану додаткову угоду укладено без її згоди на продовження договору поруки на нових умовах, пов’язаних зі збільшенням відповідальності поручителя, Особа 1 просила визнати вищезазначений договір поруки припиненим з 18.09.2008 на підставі вимог ст.559 Цивільного кодексу.

Рішенням Приморського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 5.03.2013 позовні вимоги Особи 1 задоволено. Визнано договір поруки від 31.05.2006 №Б/Н, укладений між ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», Особою 2 і Особою 1, таким, що припинив свою дію з 18.09.2008. Вирішено питання про судові витрати.

Рішенням Апеляційного суду Донецької області від 22.04.2013 рішення суду першої інстанції скасовано, ухвалено нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Ухвалою судді ВСС від 17.05.2013 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі за касаційною скаргою Особи 1 на рішення Апеляційного суду Донецької області від 22.04.2013.

У липні 2013 року Особа 1 подала до Верховного Суду через Вищий спеціалізований суд з розгляду цивільних і кримінальних справ заяву про перегляд ухвали судді ВСС від 17.05.2013.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 29.07.2013 допущено до провадження Верховного Суду цивільну справу за позовом Особи 1 до ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», Особи 2 про визнання договору поруки припиненим для перегляду ухвали судді ВСС від 17.05.2013.

Ухвалами судді ВС від 2.08.2013 відкрито провадження у справі, витребувано матеріали справи за вищезазначеним позовом та здійснено підготовчі дії відповідно до п.1 ч.2 ст.360-1 Цивільного процесуального кодексу.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом Особа 1 порушує питання про скасування ухвали судді ВСС від 17.05.2013 та ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог із підстав, передбачених п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, — неоднакового застосування судом касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ч.1 ст.559 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Для прикладу наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції вищезазначеної норми матеріального права Особа 1 посилається на ухвали ВСС від 12.07.2011, 22 та 28 березня, 4 квітня, 30.05.2012 та рішення цього самого суду від 13.02.2013.

Заслухавши суддю-доповідача, представника ПАТ «Банк «Фінанси та кредит», дослідивши доводи заяви, Судова палата в цивільних справах ВС вважає, що заява про перегляд судового рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення в цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 31.05.2006 між Особою 2 (позичальник) і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» (кредитор) укладено кредитний договір №*, відповідно до умов якого останній надано грошові кошти в сумі $60 тис. зі сплатою процентів у розмірі 11,5% річних та строком остаточного повернення кредиту не пізніше 31.05.2021 включно.

З метою забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором між Особою, Особою 2 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» було укладено договір поруки від 31.05.2006 №Б/Н.

За змістом п.4.4. зазначеного вище договору внесення змін і доповнень у кредитний договір, унаслідок яких збільшується обсяг відповідальності поручителя, не допускається без узгодження з ним.

18 вересня 2008 року між Особою 2 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору від 31.05.2006 №*, відповідно до умов якої між сторонами досягнуто домовленості про збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами до 13,6% річних.

Згода Особи 1 на внесення зазначених змін і доповнень до основного договору отримана не була, це питання з поручителем не узгоджувалось.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, виходив із того, що укладена 18.09.2008 між Особою 2 і ПАТ «Банк «Фінанси та кредит» угода, якою збільшена процентна ставка за користування кредитом, призвела до збільшення розміру відповідальності поручителя, який своєї згоди на зміну зобов’язання не давав, що відповідно до вимог ч.1 ст.559 ЦК є підставою для визнання договору поруки припиненим.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й відмовляючи в задоволенні позовних вимог Особи 1, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, указував на те, що суд не звернув уваги на положення укладеного між позивачкою й відповідачами договору поруки, за змістом яких поручитель зобов’язується відповідати перед кредитором у повному обсязі за повне та своєчасне виконання позичальником своїх зобов’язань за кредитним договором №*, у тому числі зі сплати процентів за користування кредитними коштами, про можливість зміни розміру яких Особі 1 було відомо на підставі пп.1.1 та 1.3 п.1 і пп.2.2 п.2 договору поруки.

Разом із тим у наданих як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права ухвалах ВСС від 12.07.2011, 28 березня, 4 квітня, 30.05.2012 та рішенні цього суду від 13.02.2013 колегія суддів судової палати у цивільних справах дійшла протилежного висновку про те, що в зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення процентної ставки за користування кредитними коштами навіть за наявності згоди на це банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед кредитором.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні касаційним судом однієї й тієї самої норми матеріального права, а саме ч.1 ст.559 ЦК, ВС виходить із такого.

Згідно із ч.1 ст.553, ч.1 ст.554 ЦК за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов’язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов’язання боржником. У разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

За змістом указаних норм матеріального права поручитель, хоча й пов’язаний із боржником певними зобов’язальними відносинами, є самостійним суб’єктом у відносинах із кредитором. Поручитель, зокрема, має право висувати заперечення проти кредитора і в тому разі, коли боржник від них відмовився або визнав свій борг (ч.2 ст.555 цього кодексу).

За положеннями ч.1 ст.559 ЦК порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов’язання, а також у разі зміни зобов’язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

До припинення поруки призводять такі зміни умов основного зобов’язання без згоди поручителя, які призвели до збільшення обсягу відповідальності останнього. Збільшення відповідальності поручителя внаслідок зміни основного зобов’язання виникає в разі: підвищення розміру процентів; відстрочення виконання, що призводить до збільшення періоду, за який нараховуються проценти за користування чужими грошовими коштами; установлення (збільшення розміру) неустойки; встановлення нових умов щодо порядку зміни процентної ставки в бік збільшення тощо.

Таким чином, у зобов’язаннях, в яких беруть участь поручителі, збільшення кредитної процентної ставки навіть за згодою банку та боржника, але без згоди поручителя або відповідної умови в договорі поруки не дає підстав покладення на останнього відповідальності за невиконання або неналежне виконання позичальником своїх зобов’язань перед банком.

Ураховуючи викладене, висновок судів про достатність попередньої згоди поручителя на зміну умов основного договору (пп.1.1 та 1.3 п.1, пп.2.2 п.2 договору поруки) є безпідставним, оскільки пп.4.4 п.4 спірного договору чітко визначена необхідність узгодження з поручителем змін та доповнень до кредитного договору, унаслідок яких збільшується відповідальність останнього. Порушення цих умов відповідно до ч.1 ст.559 ЦК тягне припинення поруки.

За таких обставин у справі, яка переглядається, має місце неоднакове й неправильне застосування судом касаційної інстанцій положень ч.1 ст.559 ЦК, тому на підставі п.1 ст.355, чч.1 та 2 ст.360-4 ЦПК ухвала судді ВСС від 17.05.2013 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись стст.355, 360-3, 360-4 ЦПК, Судова палата в цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 1 про перегляд ухвали судді ВСС від 17.05.2013 задовольнити частково.

Ухвалу судді ВСС від 17.05.2013 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною і може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.

 

Навигация по записям

*/?>