У кредитному не визначено, що валютні ризики покладаються на позичальника

У кредитному не визначено, що валютні ризики покладаються на позичальника

 

 

 

20.01.2015р., Перша інстанція,

правова позиція у захисті позичальника/поручителя

 

 

 

Як роз’яснив Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 16 Постанови №5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» від 30 березня 2012 року, що саме по собі ЗРОСТАННЯ/КОЛИВАННЯ КУРСУ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору на підставі статті 652 ЦК, оскільки зазначене СТОСУЄТЬСЯ ОБОХ СТОРІН договору, й позичальник при належній завбачливості міг виходячи з динаміки зміни курсів валют із моменту введення в обіг національної валюти та її девальвації, передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні України до іноземної валюти, а також можливість отримання кредиту в національній валюті.

 

При цьому, суди повинні з’ясувати виконання банками чи іншими фінансовими установами положення статей 111821 Закону України «Про захист прав споживачів», а також пункту 3.8 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 25 травня 2007 року №541/13808 (щодо договорів, укладених після набрання постановою чинності), де ПЕРЕДБАЧЕНО ОБОВ’ЯЗОК БАНКІВ У РАЗІ НАДАННЯ КРЕДИТУ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ ПІД ЧАС УКЛАДЕННЯ КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ ПОПЕРЕДИТИ СПОЖИВАЧА, ЩО ВАЛЮТНІ РИЗИКИ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ ЗА ЦИМ ДОГОВОРОМ НЕСЕ СПОЖИВАЧ.

 

При розгляді таких справ суди ПОВИННІ ВРАХОВУВАТИ, зокрема, висновки, викладені у Рішенні Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року №15-рп/2011 (СПРАВА ПРО ЗАХИСТ ПРАВ СПОЖИВАЧІВ КРЕДИТНИХ ПОСЛУГ), у п. 3.4 якого зазначено що, згідно ч.1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» між кредитодавцем та споживачем укладається договір про надання споживчого кредиту, відповідно до якого кредитодавець надає кошти (споживчий кредит) або бере зобов’язання надати їх споживачеві для придбання продукції у розмірі та на умовах, встановлених договором, а споживач зобов’язується повернути їх разом з нарахованими відсотками.

 

Частиною 2 ст. 11 вказаного вище Закону та абзацом 16 ч. 1 ст. 6 Закону «Про фінансові послуги» врегульовуються питання щодо відомостей, які КРЕДИТОДАВЕЦЬ МАЄ ПОВІДОМИТИ СПОЖИВАЧЕВІ ДО УКЛАДЕННЯ ДОГОВОРУ споживчого кредиту, а ст. 56 Закону України «Про банки і банківську діяльність» щодо відомостей, які банк має надавати споживачеві як власному клієнту на його вимогу.

 

У ч. 3 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» встановлено правила збору та використання інформації щодо споживача як на стадії укладення договору споживчого кредиту, так і в процесі його виконання.

 

Положення частин 4-11 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачають такі права споживача, які за своїм змістом МОЖЛИВО РЕАЛІЗУВАТИ ЛИШЕ ПІД ЧАС ВИКОНАННЯ ДОГОВОРУ споживчого кредиту. Зокрема, це право споживача протягом певного терміну ВІДКЛИКАТИ ЗГОДУ на укладення договору про надання споживчого кредиту без пояснення причин; не бути примушеним під час виконання кредитного договору сплачувати платежі, встановлені на незаконних засадах; достроково повернути споживчий кредит; не бути примушеним достроково повернути суму споживчого кредиту у разі незначних порушень договору; бути захищеним від суспільного поширення інформації про несплату боргу тощо.

 

При цьому, судом встановлено, що У КРЕДИТНОМУ ДОГОВОРІ НЕ ВИЗНАЧЕНО, ЩО ВАЛЮТНІ РИЗИКИ, ПОВ’ЯЗАНІ З ПІДВИЩЕННЯМ ВАРТОСТІ ВАЛЮТИ (ДОЛАРУ США) ЗОБОВ’ЯЗАННЯ, ПОКЛАДЕНІ ТІЛЬКИ НА ПОЗИЧАЛЬНИКА. Тобто, БАНК НЕ ПОПЕРЕДИВ ПРО ВІДПОВІДНІ ВАЛЮТНІ РИЗИКИ, чим порушив вимоги ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» та п. 3.5. Постанови Правління НБУ №168 від 10.05.2007 р. «Про затвердження Правил надання банками України інформації про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

 

ПОЗИВАЧ НЕ МІГ ПЕРЕДБАЧИТИ ТАКИХ ЗМІН КУРСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ, ОСКІЛЬКИ ВІН НЕ Є ФАХІВЦЕМ В ГАЛУЗІ ФІНАНСІВ.

 

Кредитодавець НЕ НАДАВ ПОЗИЧАЛЬНИКУ ЗАСТЕРЕЖЕНЬ ЩОДО МОЖЛИВИХ ТА/АБО ОЧІКУВАНИХ ЗМІН КУРСУ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ ПО ВІДНОШЕННЮ ДО ВАЛЮТИ Основного договору, тобто Банк не надав інформації відносно ПРЕДМЕТУ ДОГОВОРУ, яка необхідна для здійснення СВІДОМОГО ВИБОРУ ЩОДО ВАЛЮТИ КРЕДИТУ.

 

При цьому, позичальник НЕ ВИКОНАВ приписів ст. 111519 Закону України «Про захист прав споживачів».

 

Кредитодавець також НЕ ВИКОНАВ вимог Постанови Національного банку України №168 від 10 травня 2007 року, а саме приписів пункту 3.8. Правил, згідно з яким у разі НАДАННЯ КРЕДИТУ В ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ банки ЗОБОВ’ЯЗАНІ під час укладення кредитного договору:

 

-попередити споживача, що валютні ризики під час виконання зобов’язань за кредитним договором несе споживач; надати інформацію щодо методики, яка використовується банком для визначення валютного курсу, строків і комісій, пов’язаних з конвертацією валюти платежу у валюту зобов’язання під час погашення заборгованості за кредитом та процентами за користування ним.

 

Отже, СУД ПРИХОДИТЬ ДО ВИСНОВКУ, що не надавши необхідну, достовірну та своєчасну інформацію про отриману продукцію, та ВІДПОВІДНІ ВАЛЮТНІ РИЗИКИ позивачки, її було ПОСТАВЛЕНО В НЕРІВНІ З БАНКОМ УМОВИ, які в подальшому ПРИЗВЕЛИ ДО ЗНАЧНОГО ПОДОРОЖЧАННЯ продукції за кредитним договором, яку позивачка отримала у банку.

Згідно до п. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» УМОВИ ДОГОВОРУ Є НЕСПРАВЕДЛИВИМИ, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов’язків на шкоду споживача.

 

У відповідності до ч. 5 та ч. 6 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або ВИЗНАНО НЕДІЙСНИМ.

У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Суд вважає, що УМОВИ СПІРНОГО КРЕДИТНОГО ДОГОВОРУ Є НЕСПРАВЕДЛИВИМИ, оскільки відповідно до договору несправедливими є, зокрема, умови Договору про:

 

-встановлення жорстких обов’язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця (п.п. 4.1, 4.6, 4.9, 5.6 кредитного договору); установлення обов’язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору та надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі (п.п. 1.3.1 п. 1.1 кредитного договору щодо зміни процентної ставки кожного наступного місяця кредитування).

 

Згідно  п.  2.  ч.  2  ст.  19  ЗУ  «Про  захист  прав  споживачів» підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або НАДАЄТЬСЯ У НЕЧІТКИЙ, НЕЗРОЗУМІЛИЙ АБО ДВОЗНАЧНИЙ СПОСІБ ІНФОРМАЦІЯ, необхідна для здійснення СВІДОМОГО ВИБОРУ.

 

Згідно ч. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу), СУД МАЄ ВИХОДИТИ З ПРИПУЩЕННЯ, ЩО СПОЖИВАЧ НЕ МАЄ СПЕЦІАЛЬНИХ ЗНАНЬ про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

 

Також судом встановлено, що у кредитному договорі від 2008 року зобов’язання позивачки, як позичальника, було ВИРАЖЕНЕ З ІНОЗЕМНІЙ ВАЛЮТІ (п. 1.1. кредитного договору).

 

Крім цього, з п.п. 1.2.2 кредитного договору виконання зобов’язання вказане у валюті, що відповідає валюті кредиту, тобто у доларах США, що СУПЕРЕЧИТЬ вимогам ст. 533 ЦК України.

 

Разом з цим, у ПАТ «банк» на момент укладення спірного кредитного договору була ВІДСУТНЯ ІНДИВІДУАЛЬНА ЛІЦЕНЗІЯ, видана НБУ на використання іноземної валюти при здійсненні платежів за вказаним Договором, що є ПОРУШЕННЯМ ст. 5 Декрету КМУ №15-93 від 19.02.1993 р. «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» .

 

Так, наявність у спірному кредитному договорі положень щодо розрахунку за грошовими зобов’язаннями між позивачем та відповідачем в доларах США ЗА ВІДСУТНОСТІ У СТОРІН ІНДИВІДУАЛЬНОЇ ЛІЦЕНЗІЇ НА ВИКОРИСТАННЯ ІНОЗЕМНОЇ ВАЛЮТИ НА ТЕРИТОРІЇ УКРАЇНИ ЯК ЗАСОБУ ПЛАТЕЖУ та використання відповідачем долару США як засобу платежу за кредитним договором СУПЕРЕЧИТЬ приписам ст. 99 Конституції України, ст. 524533 ЦК Українист. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систем валютного регулювання і валютного контролю»ст. 35 Закону України «Про Національний банк України».

 

Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 ЦК є ОСПОРЮВАНИМ.

 

Вимоги про визнання такого правочину НЕДІЙСНИМ можуть заявлятися сторонами правочину, так і будь-якою заінтересованою особою в разі, якщо таким правочином порушено її права чи законні інтереси, а також органами державної влади, які відповідно до закону ЗДІЙСНЮЮТЬ КОНТРОЛЬ за видами діяльності, яка потребує ліцензування.

 

Стаття 227 ЦК України встановлює, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути ВИЗНАНИЙ СУДОМ НЕДІЙСНИМ.

 

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України НЕДІЙСНЕ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ НЕ ПІДЛЯГАЄ ЗАБЕЗПЕЧЕННЮ. Недійсність основного зобов’язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

 

В абзаці 2. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» вказано, що оскільки Закон НЕ ВИЗНАЧАЄ ПЕВНИХ МЕЖ СВОЄЇ ДІЇ СУДАМ слід мати на увазі, що до відносин, які ним регулюються, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму в тому числі найму (оренди) жилого приміщення — в частині відносин між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг по ремонту житлового фонду та інженерного обладнання), побутового прокату; безоплатного користування майном, підряду (в тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), доручення, перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову, страхування з договорів про надання фінансово-кредитних послуг для задоволення власних побутових потреб громадян (у тому числі про надання кредитів, відкриття й ведення рахунків, проведення розрахункових операцій, приймання і зберігання цінних паперів, надання консультаційних послуг. Відносини, щодо захисту прав споживачів можуть витікати також з актів законодавства або з інших угод, які не суперечать Закону.

 

Згідно Рішення Конституційного Суду України у справі № 1/26/2011 від 10 листопада 2011 року положення пунктів 22, 23 статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв’язку з положенням частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником/споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.

 

Таким чином, СУД ВВАЖАЄ ДОВЕДЕНИМИ ВИМОГИ ПОЗИВАЧКИ ЩОДО ВИЗНАННЯ НЕДІЙСНИМИ ДОГОВОРУ ПРО НАДАННЯ СПОЖИВЧОГО КРЕДИТУ, А ТАКОЖ ПОХІДНІ ВІД НЬОГО ДОГОВОРИ — ДОГОВОРУ ІПОТЕКИ ТА ДОГОВОРУ ПОРУКИ.

 

Таким чином, суд вважає доведеними вимоги позивачки щодо визнання недійсними договору про надання споживчого кредиту, а також похідні від нього договори — договору іпотеки та договору поруки.

 

Частинами 1, 3 та 5 ст. 203 ЦК України визначають, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. ВОЛЕВИЯВЛЕННЯ УЧАСНИКА ПРАВОЧИНУ МАЄ БУТИ ВІЛЬНИМ І ВІДПОВІДАТИ ЙОГО ВНУТРІШНІЙ ВОЛІ. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

 

Згідно із ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою — третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

 

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов’язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

 

У зв’язку з визнанням вищевказаних договорів НЕДІЙСНИМИ, суд застосовує правові наслідки визнання правочину недійсним шляхом:

 

-зупинення «банк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредит від 2008 року, укладений між «банк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями; виключення з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 2008 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1; а також шляхом зобов’язання сторін повернути один одному у натурі все, що вони отримали на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту від 2008 року, та іпотечним договором від 2008 року.

 

Відповідно до ч. 3 ст. 10, ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона має довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

 

У відповідності до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а згідно ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право на справедливий суд, зокрема кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру.

 

Враховуючи вищевикладене, СУД ВВАЖАЄ ПОЗОВНІ ВИМОГИ ОБҐРУНТОВАНИМИ та такими, що знайшли своє підтвердження у судовому засіданні.

 

Керуючись вимогами п. 16 Постанови Пленуму ВССУ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин», п. п. 2 Постанови Пленуму ВСУ №5 від 12.04.1996 р. «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», ст. 11, 15, 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів»ст. 35 Закону України «Про Національний банк України», ст. ст. 203215227229230236524533548652 ЦК України, ст. ст. 341011607988209-210213-215218 ЦПК України суд, —

 

ВИРІШИВ:

 

Позовні вимоги до «банк», за участю третьої особи на стороні позивача про визнання договорів недійсними, зупинення нарахування пені, та зобов’язання вчинити певні дії, — ЗАДОВОЛЬНИТИ.

 

Визнати недійсним договір про надання споживчого кредиту від 2008 року, укладений між «банк» та ОСОБА_1.

 

Визнати недійсним іпотечний договір від 2008 року, зареєстрований в реєстрі за №000, укладений між «банк» та ОСОБА_1.

 

Визнати недійсним договір поруки №000 від 2008 року, укладений між «банк» та ОСОБА_2.

 

Зупинити «банк» нарахування пені, відсотків, штрафних санкцій за договором про надання споживчого кредиту від 2008 року, укладений між АКІБ «банк» та ОСОБА_1, з моменту останньої оплати за квитанціями.

 

Виключити з реєстру обтяжень та заборон відчуження запис про обтяження та заборону відчуження нерухомого майна за іпотечним договором від 2008 року, а саме на квартиру АДРЕСА_1.

 

Зобов’язати ОСОБА_1 повернути «банк» у натурі все, що вона отримала на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту від 2008 року, та іпотечним договором від 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №000.

Зобов’язати «банк» повернути ОСОБА_1 у натурі все, що воно отримало на виконання угод за договором по надання споживчого кредиту від 2008 року, та іпотечним договором від 2008 року, зареєстрованого в реєстрі за №000.

 

 

ЗАХИЩАЙТЕ СВОЇ ПРАВА

ВАДИМ ХАБІБУЛЛІН | СПЕЦІАЛІЗОВАНИЙ ПРАВОВИЙ ЗАХИСТ http://khabibullin.kiev.ua/

 

 

Навигация по записям

*/?>