Про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації (ЗА ВІДПОВІДАЧА)

Державний герб України
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 22-ц/796/4409/2015 Головуючий у 1-й інстанції: Вовк С.В.

Доповідач: Кравець В.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 березня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі :

Головуючої — Кравець В.А.,

Суддів — Семенюк Т.А., Шиманського В.Й.

при секретарі — Попандопало Ю.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами представника Державної фіскальної служби України, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Медіа-ДК» та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗН УА» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗН УА», Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Медіа-ДК», ОСОБА_2, Державної фіскальної служби України про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації,

В С Т А Н О В И Л А :

У листопаді 2014 року представник позивача звернувся в суд із зазначеним позовом, в якому просив визнати недостовірною інформацію про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю Українському національному інформаційному агентству «Укрінформ», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_3 на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1 наступного змісту: «Як це виникло? Спочатку був створений офіс великих платників податків, де сконцентрували фактично всю міць країни. Потім було об’єднано моніторинговий, аналітичний, обліковий департамент, і фактично взято під контроль всі потоки, всі декларування. Паралельно під контроль потрапили конвертаційні центри, які існували за багато років до ОСОБА_1»;

Визнати недостовірною інформацію про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю онлайн-виданню «Новое время» (ІНФОРМАЦІЯ_5), розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті (ІНФОРМАЦІЯ_5), а саме у відповідях на наступні запитання: «В чем проблема администрирования НДС? Відповідь ОСОБА_2: «Дутые налоговые декларации. Этот нaлoг всегда был суперкриминальным. Всегда вокруг него была какая-то схема. Единственное, что сделал ОСОБА_1, — возглавил этот процесс и получил контроль над всем этим. Потом не удержался.»

Запитання: «Ваш предшественник ОСОБА_3 в интернете попросил нас спросить, видели ли вы пятилетнюю стратегию развития Министерства доходов и что вас в ней не устраивает?» відповідь ОСОБА_2: «… коррупцию, которую он победил по-своему…» коментар журналіста: «Звучит как насмешка: «победил по-своему» …»

Відповідь ОСОБА_2: «Как победил? Подчинил. Это тоже была работа. Ее цель была в том, чтобы увеличить бюджетне поступления. Просто потом выстроилась такая вертикаль власти, что люди поняли: мы здесь надолго, потому можно делать разные вещи. Он ведь тоже не сразу стал заниматься схемами.»;

Визнати недостовірною інформацію про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю «ІНФОРМАЦІЯ_6.», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме: «товарищ ОСОБА_1 годами уничтожал таможню, как таковую».

Зобов’язати відповідачів в строк не пізніше п’яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1, яка була ними поширена.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що поширена та опублікована відповідачами інформація є негативною, недостовірною, порушує права і законні інтереси позивача, оскільки в статтях міститься посилання на вчинення безпосередньо позивачем низки протиправних та злочинних діянь.

Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2015 року позов задоволено.

Визнано недостовірною інформацію про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю Українському національному інформаційному агентству «Укрінформ», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_3 на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, a саме: «Як це виникло? Спочатку був створений офіс великих платників податків, де сконцентрували фактично всю міць країни. Потім було об’єднано моніторинговий, аналітичний, обліковий департамент, і фактично взято під контроль всі потоки, всі декларування. Паралельно під контроль потрапили конвертаційні центри, які існували за багато років до ОСОБА_1».

Зобов’язано ОСОБА_2 та Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ» в строк не пізніше п’яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю Українському національному інформаційному агентству «Укрінформ», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_3 на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, a саме: «Як це виникло? Спочатку був створений офіс великих платників податків, де сконцентрували фактично всю міць країни. Потім було об’єднано моніторинговий, аналітичний, обліковий департамент, і фактично взято під контроль всі потоки, всі декларування. Паралельно під контроль потрапили конвертаційні центри, які існували за багато років до ОСОБА_1», шляхом розміщення на сайті Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ» (ІНФОРМАЦІЯ_1) інформації наступного змісту: «СПРОСТУВАННЯ! Повідомляємо, що інформація про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю Українському національному інформаційному агентству «Укрінформ», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_3 на сайті ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме: «Як це виникло? Спочатку був створений офіс великих платників податків, де сконцентрували фактично всю міць країни. Потім було об’єднано моніторинговий, аналітичний, обліковий департамент, і фактично взято під контроль всі потоки, всі декларування. Паралельно під контроль потрапили конвертаційні центри, які існували за багато років до ОСОБА_1» не відповідає дійсності (є недостовірною)».

Визнано недостовірною інформацію про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю онлайн-виданню «Новое время» (ІНФОРМАЦІЯ_5), розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті (ІНФОРМАЦІЯ_5), а саме у відповідях на наступні запитання:

Запитання: «В чем проблема администрирования НДС? Відповідь ОСОБА_2: «Дутые налоговые декларации. Этот налог всегда был суперкриминальным. Всегда вокруг него была какая-то схема. Единственное, что сделал ОСОБА_1, — возглавил этот процесс и получил контроль над всем этим. Потом не удержался.»

Запитання: «Ваш предшественник ОСОБА_3 в интернете попросил нас спросить, видели ли вы пятилетнюю стратегию развития Министерства доходов и что вас в ней не устраивает?»

Відповідь ОСОБА_2: «… коррупцию, которую он победил по-своему…» коментар журналіста: «Звучит как насмешка: «победил по-своему» …» відповідь ОСОБА_2: «Как победил? Подчинил. Это тоже была работа. Ее цель была в том, чтобы увеличить бюджетне поступления, просто потом выстроилась такая вертикаль власти, что люди поняли: мы здесь надолго, потому можно делать разные вещи. Он ведь тоже не сразу стал заниматься схемами.».

Зобов’язано ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю Видавничий дім «Медіа-ДК» в строк не пізніше п’яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю онлайн-видданню «Новое время» (ІНФОРМАЦІЯ_5), розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті (ІНФОРМАЦІЯ_5), a саме: «Дутые налоговые декларации. Этот налог всегда был суперкриминальным. Всегда вокруг него была какая-то схема. Единственное, что сделал ОСОБА_1, возглавил этот процесс и получил контроль над всем этим. Потом не удержался.», «… коррупцию, которую он победил по-своему…», «Как победил? Подчинил. Это тоже была работа. Ее цель была в том, чтобы увеличить бюджетне поступлення. Просто потом выстроилась такая вертикаль власти, что люди поняли: мы здесь надолго, потому можно делать разные вещи. Он ведь тоже не сразу стал заниматься схемами.», шляхом розміщення на сайті (ІНФОРМАЦІЯ_5) інформації наступного змісту: «СПРОСТУВАННЯ! Повідомляємо, що інформація про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю онлайн-виданню «Новое время» (ІНФОРМАЦІЯ_5), розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті (ІНФОРМАЦІЯ_5), а саме: «Дутые налоговые декларации. Этот налог всегда был суперкриминальным. Всегда вокруг него была какая-то схема. Единственное, что сделал ОСОБА_1, — возглавил этот процесс и получил контроль над всем этим. Потом не удержался.», «… коррупцию, которую он победил по-своему…», «Как победил? Подчинил. Это тоже была работа. Ее цель была в том, чтобы увеличить бюджетне поступлення. Просто потом выстроилась такая вертикаль власти, что люди поняли: мы здесь надолго, потому можно делать разные вещи. Он ведь тоже не сразу стал заниматься схемами.», не відповідає дійсності (є недостовірною)».

Визнано недостовірною інформацію про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю «ІНФОРМАЦІЯ_6.», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме: «товарищ ОСОБА_1 годами уничтожал таможню, как таковую».

Зобов’язано ОСОБА_2 та Товариство з обмеженою відповідальністю «ЗН УA» в строк не пізніше п’яти днів з дня набрання рішенням суду законної сили, спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю «ІНФОРМАЦІЯ_6.», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, а саме: «товарищ ОСОБА_1 годами уничтожал таможню, как таковую» шляхом розміщення на сайті «ІНФОРМАЦІЯ_6» інформації наступного змісту: «СПРОСТУВАННЯ! Повідомляємо, що інформація про ОСОБА_1, яка була поширена ОСОБА_2 в інтерв’ю «ІНФОРМАЦІЯ_6», розміщеному ІНФОРМАЦІЯ_7 на веб-сайті «ІНФОРМАЦІЯ_6» («ІНФОРМАЦІЯ_6»), а саме: «товарищ ОСОБА_1 годами уничтожал таможню, как таковую» не відповідає дійсності (є недостовірною)».

Вирішено питання судових витрат.

Не погоджуючись з рішенням суду, представник Державної фіскальної служби України, представник ТОВ «Видавничий дім «Медіа-ДК» та представник ТОВ «ЗН УА» подали апеляційні скарги, в яких просять скасувати рішення та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову, посилаючись на те, що суд ухвалив його з порушенням норм матеріального та процесуального права, висновки не відповідають обставинам справи та наявним в матеріалах справи доказам.

Представник Державної фіскальної служби України вказує на те, що суд, задовольняючи позовні вимоги, не звернув увагу на те, що у висловлюваннях в інтерв’ю жодним чином не стверджувалось про вчинення ОСОБА_1 злочинів, відповідальність за які передбачена КК України.

Крім того, не враховано вимоги статті 277 ЦК України, якою передбачено, що не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідачів Державної фіскальної служби України та ОСОБА_2, не можна перевірити на предмет їх відповідності, дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецендентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумачення положень статті 10 Конвенції.

У своїй скарзі ТОВ «Видавничий дім «Медіа-ДК» посилається на те, що судом не було враховано, що у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Українська Прес-Група» проти України» (Заява N 72713/01) викладено: «Суд вважає, що публікації містили критику двох політиків, яка була викладена жорсткою, полемічною, саркастичною мовою. Немає сумніву, що для позивачів вони були образливими і навіть шокуючими. Проте, обираючи свою професію, вони залишили себе відкритими для суворої критики і пильного нагляду; це той тягар, який політики мають прийняти в демократичному суспільстві».

Вважає, що судом всупереч чинним нормам матеріального права та законодавства України, а також всупереч висновкам Європейського суду з прав людини було неправомірно покладено на відповідача ТОВ «Видавничий дім «Медіа-ДК» обов’язок щодо спростування інформації стосовно позивача ОСОБА_1, викладеної у інтерв’ю з ОСОБА_2, яка за своєю суттю є оціночними судженнями у формі гострої критики його дій під час своєї політичної діяльності як посадової особи.

Апелянт ТОВ «ЗН УА» зазначає, що є всі підстави вважати, що це рішення стало результатом необ’єктивного та упередженого ставлення судді Вовка С.В. до правової позиції відповідача на користь позивача.

Крім того, оспорюване позивачем і вирване із контексту всього інтерв’ю висловлювання є висновком ОСОБА_2, який не містить в собі конкретних фактів, подій та явищ, а тому не може вважатись інформацією і воно повністю підпадає під визначення «оціночні судження».

Вказує на те, що суд вийшов за межі позовних вимог, що протирічить принципу диспозитивності цивільного процесу, тим більше, що представник позивача в суді не заявляв про розширення позовних вимог на все інтерв’ю ОСОБА_2.

В судовому засіданні представники апелянтів свої скарги підтримали та просили їх задовольнити з вищевказаних підстав.

Представник ОСОБА_1 заперечує щодо апеляційних скарг, просила рішення залишити без зміни.

Заслухавши доповідь судді Кравець В.А., обговоривши доводи апеляційних скарг, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги підлягають задоволенню з наступних підстав:

Задовольняючи позов, суд виходив з того, що твердження ОСОБА_2 в розумінні ст. 30 Закону України «По інформацію» не є оціночними судженнями, оскільки містять фактичні дані про діяльність позивача та надають змогу перевірити вислови на предмет їх відповідності та дійсності.

Проте, з таким висновком суду погодитись неможливо, оскільки такого висновку суд дійшов, не з’ясувавши дійсні обставини спору, не перевіривши доводи і заперечення сторін та без належної оцінки доказів.

Зазначені порушення норм матеріального та процесуального права є підставою відповідно до ст. 309 ЦПК України до скасування рішення суду та ухвалення нового рішення по суті заявлених позовних вимог.

Відповідно до ст.ст.213,214 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони стверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_3 на веб-сайті Українського національного інформаційного агентства Укрінформ» було опубліковане інтерв’ю з ОСОБА_2, в якому поширена інформація наступного змісту: «Як це виникло? Спочатку був створений офіс великих платників податків, де сконцентрували фактично всю міць країни. Потім було об’єднано моніторинговий, аналітичний, обліковий департамент, і фактично взято під контроль всі потоки, всі декларування. Паралельно під контроль потрапили конвертаційні центри, які існували за багато років до ОСОБА_1».

ІНФОРМАЦІЯ_2 в інтерв’ю ОСОБА_2 онлайн-виданню «Новое время» (ІНФОРМАЦІЯ_5), розміщеному на веб-сайті (ІНФОРМАЦІЯ_5), а саме у в відповідях на наступні запитання: «В чем проблема администрирования НДС?

відповідь ОСОБА_2: «Дутые налоговые декларации. Этот налог всегда был суперкриминальным. Всегда вокруг него была какая-то схема. Единственное, что сделал ОСОБА_1, — возглавил этот процесс и получил контроль над всем этим. Потом не удержался.»

запитання: «Ваш предшественник ОСОБА_3 в интернете попросил нас спросить, видели ли вы пятилетнюю стратегию развития Министерства доходов и что вас в ней не устраивает?»

відповідь ОСОБА_2: «… коррупцию, которую он победил по-своему…»

коментар журналіста: «Звучит как насмешка: «победил по-своему» …»

відповідь ОСОБА_2: «Как победил? Подчинил. Это тоже была работа. Ее цель была в том, чтобы увеличить бюджетне поступления. Просто потом выстроилась такая вертикаль власти, что люди поняли: мы здесь надолго, потому можно делать разные вещи. Он ведь тоже не сразу стал заниматься схемами.»;

ІНФОРМАЦІЯ_7 в інтерв’ю ОСОБА_2 «ІНФОРМАЦІЯ_6», розміщеному на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_4, поширена інформація наступного змісту «товарищ ОСОБА_3 годами уничтожал таможню, как таковую».

Задовольняючи вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що у поширеній відповідачами інформації йдеться мова про низку протиправних діянь позивача, зокрема, ОСОБА_4 вживаються фактичні твердження про те, що позивач, перебуваючи на посаді Міністра доходів і зборів, зловживав владою, створював та очолював «схеми» ухилення від сплати податків та зборів, створював «програмні» підприємства, а також про те, що державний бюджет України зазнав збитків внаслідок діяльності позивача та про знищення ним митниці.

Проте, такий висновок суду є необґрунтованим та передчасним з огляду на таке.

Згідно ст.3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

У відповідності до ст. 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім’ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.

Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством.

Згідно ст.ст. 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації.

Відповідно ч.ч.1,3 ст.277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім’ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного.

Відповідно до п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.

Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв’язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.

Поширенням інформації також є вивішування (демонстрація) в громадських місцях плакатів, гасел, інших творів, а також розповсюдження серед людей листівок, що за своїм змістом або формою порочать гідність, честь фізичної особи або ділової репутації фізичної та юридичної особи.

Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).

Згідно з ч.3 ст. 277 ЦК негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного (презумпція добропорядності). Негативною слід вважати інформацію, в якій стверджується про порушення особою, зокрема, норм чинного законодавства, вчинення будь-яких інших дій (наприклад, порушення принципів моралі, загальновизнаних правил співжиття, неетична поведінка в особистому, суспільному чи політичному житті тощо) і яка, на думку позивача, порушує його право на повагу до гідності, честі чи ділової репутації.

Спростування поширеної недостовірної інформації повинно здійснюватись незалежно від вини особи, яка її поширила.

Пункт 18 Постанови закріплює, що позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.

Заслуговують на увагу суду посилання представників відповідачів на те, що судом було неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи та всупереч вимогам ч. 1,2 ст. 30 Закону України «Про інформацію», ст. 277 ЦК України не було досліджено оскаржувану інформацію, поширену в статті, на предмет можливості її перевірки на відповідність дійсності, виходячи з наступного.

В силу ст. 277 ЦК не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб’єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції.

Відповідно до п.19. Постанови Пленуму ВСУ від 27.02.2009 р. за №1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з’ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.

Відповідно до частини другої статті 30 Закону України «Про інформацію» оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.

Відповідно до ст. 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів.

Здійснення цих свобод, оскільки воно пов’язане з обов’язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров’я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.

Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс, Гудвіна, Прагер і Обершлік) свобода вираження поглядів, гарантована п. 1 ст. 10, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. За умови додержання п. 2 свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» чи тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе.

Свобода преси надає громадськості один з найкращих засобів отримання інформації та формування ідей та ставлення до політичних лідерів. Більш загально, свобода політичних дебатів перебуває в самому серці побудови демократичного суспільства, що наскрізь пронизує Конвенцію. Межі припустимої критики відповідно ширші, коли йдеться про політика, ніж коли йдеться про пересічного громадянина. На відміну від останнього, кожне слово та дія першого неминуче та свідомо стають об’єктом ретельного вивчення з боку журналістів та громадськості, і, отже, він повинен виявляти вищий ступінь толерантності (Lingens v. Austria, рішення від 8 липня 1986, Series A no. 103, n. 42).

Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує або виконував свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов’язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11),

Більше того, повинно бути зроблене чітке розмежування між констатацією фактів та оціночними судженнями. У той час як наявність фактів може бути продемонстровано, достовірність оціночних суджень не піддається доведенню. Вимогу доводити достовірність оціночних суджень неможливо виконати, вона порушує свободу думки як таку, що є базовою частиною права, гарантованого статтею 19 (Lingens, cited above, p. 28, п. 46).

Отже, коли робляться твердження про поведінку третьої особи, деколи може бути важко, як і в цій справі, віднайти різницю між оцінкою фактів та оціночними судженнями. Проте навіть оціночне судження може бути надмірним, якщо воно не має під собою фактичних підстав. (Jerusalem v.Austria, no. 26958/95, n. 43, ECHR 2001-11).

Таким чином, висловлювання ОСОБА_2 про те, що ОСОБА_1, перебуваючи на посаді Міністра доходів і зборів, зловживав владою, створював та очолював «схеми» ухилення від сплати податків та зборів, створював «програмні» підприємства, а також про те, що державний бюджет України зазнав збитків внаслідок діяльності позивача та про знищення ним митниці, є оціночним судженням, яке за таких обставин не може вважатися таким, що позбавлено будь-якого обгрунтування.

Суд погоджується з тим, що інтерв’ю має дещо жорсткий характер та критику в сторону діяльності ОСОБА_1 як колишнього очільника відомства, проте, з огляду на той факт, що вони були дані з питань серйозного суспільного та політичного інтересу, суд вважає, що застосована термінологія не може вважатися надмірною.

Крім того, апеляційна інстанція враховує і ту обставину, що за змістом ст. 10 Конвенції свобода слова, преси як захисника інтересів громадськості, критика представників держави, висловлення своєї думки в процесі обговорення питань, що становлять громадський інтерес, є однією з найважливіших свобод людини.

Втрутитись у процес реалізації цієї норми національна влада може лише у випадках, передбачених ч. 2 ст. 10 Конвенції, зокрема, якщо це передбачено законом, направлено на захист репутації або прав інших осіб і є необхідним у демократичному суспільстві.

Право на недоторканість ділової репутації та честь і гідність публічної особи підлягають захисту лише у випадках, коли політичний, державний або громадський діяч доведе, що інформація поширена «з явним злим умислом», тобто з нехтуванням питання про їх правдивість чи неправдивість, а не з метою доведення до громадськості тверджень про наміри і позицію політичних лідерів, інших публічних осіб та сформувати про них свою думку.

Тому, вирішуючи спір, суду першої інстанції слід було врахувати положення абз. 6 п. 3 Рішення Конституційного Суду України у справі про поширення відомостей від 10 квітня 2003 року № 8рп/2003, згідно з яким проблеми, пов’язані з особливостями реалізації права громадян на свободу вираження поглядів і критику стосовно дій (бездіяльності) посадових та службових осіб, неодноразово були предметом розгляду Європейського суду з прав людини. Межі допустимої інформації щодо посадових та службових осіб можуть бути ширшими порівняно з межами такої ж інформації щодо звичайних громадян. Тому якщо посадові чи службові особи діють без правових підстав, то повинні бути готовими до критичного реагування з боку суспільства.

Узагальнюючи викладене, апеляційна інстанція приходить до висновку, що поряд з інформацією чи даними, що підлягають перевірці, ст. 10 захищає погляди, критичні зауваження або припущення, правдивість яких не може бути піддана перевірці на правдивість. Оціночні судження також користуються захистом — це передумова плюралізму поглядів.

Зазначене вказує на те, що спірна інформація є оцінкою дій, висловлювання в інтерв’ю не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони не містять ствердження про порушення позивачем законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб’єктивними переконаннями.

Крім того, відповідачі, заперечуючи проти позову, посилалися на відсутність умислу в заподіянні позивачу будь-якої шкоди.

Зазначені оціночні судження, думки та переконання не є предметом судового захисту, оскільки, будучи вираженням суб’єктивної думки й поглядів ОСОБА_2, не можуть бути перевіреними на предмет відповідності їх дійсності.

Щодо висновку суду про те, що відповідачами ТОВ «ЗН УА», Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ», ТОВ «Видавничий дім «Медіа-ДК» у порушення свого професійного обов’язку не було здійснено перевірку викладеної інформації, то він також є помилковим з огляду на наступне.

Свобода вираження поглядів являє собою одну з важливих засад демократичного суспільства та одну з базових умов його прогресу та самореалізації кожного. Предмет пункту другого статті 10 застосовується не тільки до «інформації» чи «ідей», які були отримані зі згоди чи розглядаються як необразливі чи як малозначущі, але й до тих, які можуть ображати, шокувати чи непокоїти. Такими є вимоги плюралізму, толерантності та відкритості думок, без чого неможливе «демократичне суспільство». Як передбачено в статті 10, ця свобода має винятки, які, проте, повинні чітко тлумачитись, та потреба в таких обмеженнях має бути переконливо встановлена (cf., Jersild v. Denmark, рішення від 23 вересня 1994, Series А по. 298, р. 23, п. 31; Janowski V. Poland [GC], no. 25716/94, n. 30, ECHR 1999J- Nihpn and Johnsen V. Norway [ОС], no. 23118/93, п. 43, ECHR 1999-VlII; and Fuentes Bobov. Spain, no. 39293/98, n. 43, 29 лютого 2000).

Преса відіграє важливу роль в демократичному суспільстві. Хоча вона не повинна переступати певні межі, зокрема, що стосується захисту репутації та прав інших, а також розголошення конфіденційної інформації, обов’язком преси, тим не менш, є поширення інформації та ідей у спосіб, сумісний із її обов’язком і відповідальністю щодо всіх питань, що становлять громадський інтерес, включаючи питання правосуддя (De Haes and Gijsels v. Belgium, рішення від 24 лютого 1997, Reports 1997-1, pp. 233-34, п. 37 та, mutatis mutandis, Cumpana and Mazare v. Romania [GC], no. 33348/96, nn. 92-110, ECHR 2004). Це не тільки завдання преси — поширювати подібну інформацію та ідеї — суспільство також має право отримувати їх. Інакше чи здатна була б преса відігравати цю життєво важливу роль «вартового пса демократії»(Thorgeir Thorgeirson v. Iceland, рішення від 25 червня 1992, Series A no. 239, p 27, n. 63).

Стаття 10 Конвенції захищає право журналістів розголошувати інформацію, яка становить громадський інтерес, за умови, що вони діють сумлінно та використовують перевірену фактичну базу; та надають «достовірну та точну» інформацію, як того вимагає журналістська етика. (Рішення у справі «Ліндон, Очаковський Лоуренс і Джулай проти Франції» (Lindon, Otchakovsky Laurens and July v. France) [ВП], заяви №№ 21279/02 136448/02, п. 67, ECHR 2007…, і«Педерсен Баадсгаард проти Данії» (Pedersen and Baadsgaard v. Denmark) [ВП], заява № 49017/99, п.78, ECHR 2004X1).

Повідомлення новин, засноване на інтерв’ю або відтворенні висловлювань інших осіб, відредагованих чи ні, становить один з найбільш важливих засобів, за допомогою яких преса може відігравати свою важливу роль «сторожового пса суспільства» (рішення у справі «The Observer and The Guardian v. The United Kingdom», від 26 листопада 1991 року, п. 59, Series А no. 216).

У таких справах слід розрізняти ситуації, коли такі висловлювання належали журналісту, і коли були цитатою висловлювання іншої особи, оскільки покарання журналіста за участь у розповсюдженні висловлювань інших осіб буде суттєво заважати пресі сприяти обговоренню питань суспільного значення та не повинно розглядатись,якщо для іншого немає винятково вагомих причин.

Українське законодавство надає журналістам імунітет від цивільної відповідальності за дослівне відтворення матеріалу, опублікованого у пресі. Суд звертає увагу на те, що це положення у загальному плані відповідає його підходу до свободи журналістів поширювати висловлювання, зроблені іншими (рішення від 23 вересня 1994 року у справі «Йерзільд проти Данії» (Jersild v. Denmark), п. 35, Series А, № 298 та рішення у справі «Тома проти Люксембургу» (Thoma v. Luxembourg), заява № 38432/97, п. 62, ECHR 2001-III).

Отже, оскільки ТОВ «ЗН УА», Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ», ТОВ «Видавничий дім «Медіа-ДК» викладали інтерв’ю дослівно, при цьому не спотворюючи його змісту, тому не є такими, що порушили свій професійний обов’язок, не здійснюючи перевірку викладеної інформації.

Проаналізувавши зміст інформації, викладеної в інтернет-виданнях, що були опубліковані зі слів ОСОБА_2, колегія суддів приходить до висновку про те, що поширена про позивача інформація не є відомостями, які містять фактичні дані, а є оціночним судженням відповідача ОСОБА_2, щодо яких позивач має право на відповідь.

Відповідно до ст. 212 ЦПК суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

В силу ч.1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов’язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

На основі повно та всебічно з’ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв’язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову у задоволенні позову в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 218,303,304,307,309,313,314,316,317 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційні скарги представника Державної фіскальної служби України, представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Медіа-ДК» та представника Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗН УА» — задовольнити.

Рішення Печерського районного суду м. Києва від 26 січня 2015 року скасувати та ухвалити у справі нове рішення у наступній редакції:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЗН УА», Українського національного інформаційного агентства «Укрінформ», Товариства з обмеженою відповідальністю «Видавничий дім «Медіа-ДК», ОСОБА_2, Державної фіскальної служби України про захист честі, гідності, ділової репутації та спростування недостовірної інформації — відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів шляхом подання до цього суду касаційної скарги.

Головуючий:

Судді:

Навигация по записям

*/?>