Кредитні договори/ануітет банків можуть бути під загрозою

До уваги кредитних позичальників, поручителів
Кредитні договори/ануітет банків можуть бути під загрозою,- Вадим Хабібуллін

…направлене на отримання кредитором !!!прихованого прибутку!!! та, водночас, на виникнення !!!непередбачених втрат!!! у боржника…

Позивач мотивує свої вимоги тим, що Відповідач при укладенні спірного правочину свідомо та навмисно ввів його в оману щодо істотної умови кредитного договору — його ціни, а саме — абсолютного значення здорожчання кредиту та відсоткової ставки з метою привернення уваги до фінансової послуги саме цього кредитора.

Водночас, зазначає, що розмір щомісячного !!!ануїтетного!!! платежу, як одного із вартісних елементів фінансової послуги, також не відповідає базовим умовам кредитування, та є навмисно !!!завищеним!!! банком з мотивів отримання !!!прихованого прибутку!!!.

Разом з тим, позивач вказує на навмисне невиконання банком !!!переддоговірної!!! роботи в порядку ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів», як передумови введення його в оману.

Вказує на наявність в діях банку ознак !!!нечесної!!! підприємницької практики, яка мала місце як в зв’язку із введенням споживача в !!!оману!!!, так і внаслідок !!!замовчування!!! інформації про наявність !!!іншої схеми!!! кредитування, що є істотно !!!дешевшою та вигіднішою!!! для споживача.

З урахуванням збільшених позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд визнати недійсним укладений ним кредитний договір без застосування наслідків недійсності недійсного правочину. Також просив визнати недійсними договори забезпечення, що були укладені в той же день третіми особами ОСОБА_4 та ОСОБА_5, зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна та виключити записи про обтяження даного майна іпотекою та заборону його відчуження з Державного реєстру іпотек та Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна відповідно.

Висновки експерта підтверджують обставини, зазначені в позовній заяві. Реальні значення вартісних показників фінансової послуги істотно !!!перевищують задекларовані!!! банком. За таких умов, виконання спірного правочину направлене на отримання кредитором !!!прихованого прибутку!!! та, водночас, на виникнення !!!непередбачених втрат!!! у боржника.

Суд критично оцінює пояснення Відповідача, оскільки невідповідності є істотними та в обох випадках — !!!не в користь споживача, як слабшої сторони!!! правочину і сталися у результаті свідомого порушення вимоги ч.2 ст.11 Закону України «Про захист прав споживачів»

Зважаючи на те, що споживчий кредитний договір є договором приєднання, сторона, що розробляє умови правочину, при визначенні його умов повинна враховувати вимоги чинного законодавства, зокрема ЗУ «Про захист прав споживачів», котрий, враховуючи суб’єктний склад учасників правочину в даному випадку, — є спеціальним законом.

Відповідно до ч. 2  ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів»  перед укладенням договору про надання споживчого кредиту кредитодавець !!!зобов’язаний повідомити споживача!!! у письмовій формі про кредитні умови, зокрема, про орієнтовну сукупну вартість кредиту в абсолютному та відносному значенні, вказати наявні форми кредитування !!!з коротким описом відмінностей!!! між ними, в тому числі між зобов’язаннями споживача, !!!зазначити переваги та недоліки!!! пропонованих схем кредитування.

Дана норма кореспондує із ст. 56 ЗУ «Про банки та банківську діяльність» та    ст. 11,12 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», що визначають аналогічний !!!обов’язок!!! кредитора. Ст .19 цього Закону встановлює, що захист інтересів споживачів фінансових послуг є метою державного регулювання ринків фінансових послуг.

З метою виконання фінансовими установами вимог  ЗУ «Про захист прав споживачів»10.05.2007р. Постановою НБУ №168 було затверджено «Правила надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту», котрими деталізовано вимоги Закону.

Із матеріалів справи вбачається, що Національний Банк України своїми листами  № 18-112/219-637 від 19.01.2006р., №43-311/4217-7165 від 13.07.2007р., № 40-117/2093/-6134 від 16.06.2007р. та Постановою №98 від 28.03.2007р. «Про схвалення методичних рекомендацій щодо вдосконалення корпоративного управління в банках України» неодноразово !!!попереджав!!! комерційні банки про вимоги ЗУ «Про захист прав споживачів» та можливість виникнення комплаєнс-ризиків та непередбачених втрат від невиконання імперативної норми Закону.

Також регулятор зазначив, що уразі декларування банком у договорі зі споживачем будь-якої послуги, споживач має право !!!не тільки в деталях знати!!! предмет задекларованої послуги, а також отримати зазначену послугу належної якості, відповідно до умов договору.

Разом з тим, Відповідач не надав суду доказів проведення ним !!!переддоговірної !!! роботи у відповідності до вимог ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» та Постанови НБУ №168 від 10.05.2007р.

Дослідивши зміст додатку №1 до кредитного договору, суд критично оцінює посилання представника Відповідача на той факт, що перед підписанням спірного правочину, позичальник отримав усю необхідну інформацію, що була необхідна йому для здійснення свідомого вибору у вигляді додатку №1 до кредитного договору, що є його невід’ємною частиною, оскільки додаток №1 !!!не містить усіх інформаційних елементів!!!, які визначені законом, як обов’язкові, розрахунки, що містяться в додатку №1, — здійснено не у відповідності до методики, визначеної в Постанові НБУ №168 (розрахунок ефективної відсоткової ставки), що !!!підтверджено висновком!!! первинної судово-економічної експертизи №8248 від 20.02.2013р., додаток №1 не може слугувати доказом проведення переддоговірної роботи, оскільки неможливо встановити коли саме кредитор надав його позичальнику.

Відповідно до 19 Закону України «Про захист прав споживачів»  нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною. Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно, зокрема, ціни або способу розрахунку ціни. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.
    
У Директиві 2005/29/ЄС Європейського Парламенту та Ради Європи від 11.05.2005р. щодо несправедливих видів торговельної практики зазначається, що !!!фінансові послуги!!! через їхню складність та властиві їм серйозні ризики потребують встановлення детальних вимог, включаючи зобов’язання торговця. Оманливі види торговельної практики утримують споживача від поміркованого і, таким чином, ефективного вибору. Директива розділяє комерційну діяльність, що вводить в оману на дію і бездіяльність та застосовується до правовідносин до і після укладення угоди. Згідно п.2 ст. 7 Директиви, комерційна діяльність вважається такою, що вводить в оману, якщо вона містить недостовірну інформацію або створює загальне враження, що вводить чи може ввести в оману, навіть, якщо інформація вірна у відношенні одного або декількох елементів такої інформації. Разом з тим, бездіяльністю, що вводить в оману вважається така комерційна діяльність, в котрій, виходячи з фактичної ситуації, приймаючи до уваги всі особливості, обставини та обмеження комунікативного середовища, продавець не надає суттєво необхідної середньо-статистичному споживачеві інформації для прийняття обдуманого рішення щодо угоди, що веде або може призвести до укладення середньостатистичним покупцем угоди, яка не була б укладена ним при інших обставинах. Також, вводячою в оману бездіяльністю визнається ненадання продавцем або несвоєчасне надання в двоякій, нечіткій, незрозумілій формі інформації, що вважається суттєвою. Зокрема, суттєвою є інформація про !!!ціну!!! угоди.

Відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 5 від 12.04.96 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у  справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар (роботу, послугу) суд має виходити з припущення, що !!!споживач не має спеціальних знань!!! про властивості та характеристики товарів (робіт, послуг).

Відповідно до п. 6 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Суд не приймає доводи Відповідача-банку, вказані ним у запереченні, щодо неможливості застосування ЗУ «Про захист прав споживачів» до кредитних правовідносин після укладення кредитного договору. Таке твердження !!!спростовується!!! наявним у справі Рішенням Конституційного суду України  №15-рп/2011 від 10.11.2011р. Тим більше, положення частин четвертої — одинадцятої  ст. 11 Закону  передбачають такі права та обов’язки споживача, які за своїм змістом можливо реалізувати лише під час виконання договору споживчого кредиту.    

Заслуговує на увагу посилання Відповідача на той факт, що відповідності до п. 20 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р «Про судову практику визнання правочинів недійсними», правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. Ознакою обману є умисел в діях однієї із сторін правочину. наявність умислу, істотність значення обставин щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, що діяла під впливом обману.» Разом з тим, згідно інформаційного листа ВСУ від 01.02.2013р. «Судова практика з розгляду цивільних справ про захист прав споживачів» (2009 — 2012 рр.), що міститься в матеріалах справи вбачається, що при вирішенні спорів про захист прав споживачів судам слід враховувати, що !!!тягар доказування обставин, що звільняють від відповідальності за виконання чи неналежне виконання зобов’язання, в тому числі і за спричинену шкоду лежить на продавцеві!!! товару чи послуги. ЗУ «Про захист прав споживачів» містить спеціальні норми, що, превалюють над загальними.

Виходячи із принципу рівності сторін та, враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку про наявність в діях Відповідача-банку факту !!!обману та недобросовісної!!! підприємницької практики. Умисел в діях Відповідача має місце в !!!замовчуванні та перекрученні реальної ціни!!! пропонованої фінансової послуги та декларуванні в кредитному договорі заниженої ціни у вигляді значення абсолютного здорожчання кредиту. Доказом приховування істотної інформації, що необхідна споживачу для здійснення ним свідомого вибору, є !!!непроведення!!! Відповідачем визначеної Законом України «Про захист прав споживачів» !!!переддоговірної роботи!!!, що мало безпосередній вплив на прийняття споживачем рішення щодо кредитування на певних умовах та призвело до укладення споживачем кредитного договору за найбільш невигідною для нього, та водночас, за найбільш прибутковою для банку, !!!ануїтетною!!! схемою.

Мотивом введення споживача в оману є отримання максимально можливого !!!прибутку!!!, в тому числі й прихованого. На думку суду, за таких умов, формування волі позичальника щодо укладення спірного правочину відбувалось !!!під впливом інформації, що не відповідала дійсності!!!, та створювала помилкове уявлення про ціну фінансової послуги.

Щодо пред’явлених позивачем вимог щодо !!!зняття нотаріальної заборони!!! відчуження нерухомого майна та виключення записів із відповідних реєстрів суд зазначає, що, відповідно до ст. 55 Конституції України, права і свободи людини громадянина захищаються судом. Згідно ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Згідно з рішенням Конституційного суду України №11-2/2002 від 09.07.2002р. право особи на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами, відтак !!!відсутність відмови нотаріуса!!! Позивачу у знятті заборони не є підставою для відмови у задоволенні вказаної частини позовних вимог. Звернення позивача з такого роду вимогами є його !!!правом!!!, чим і скористався ОСОБА_1 в даній справі.

Суд вирішив: Позов задовольнити. Визнати недійсним кредитний договір. Визнати недійсним з моменту вчинення Іпотечний договір , посвідчений нотаріусом та зареєстрований в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій. Визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки. Зняти заборону відчуження зазначеного в іпотечному договорі нерухомого майна, що зареєстрована в реєстрі для реєстрації нотаріальних дій та виключити з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна запис про заборону на нерухоме майно на об’єкт обтяження: квартира АДРЕСА_1. Виключити з Державного реєстру іпотек запис про обтяження іпотекою квартири АДРЕСА_1. Визнати недійсним з моменту вчинення договір поруки.

1-0308/16552/12, 2/161/17/14
2-22-ц/773/220/15 
3-23 вересня 2015

Захищайте свої права,- Вадим Хабібуллін, KHABIBULLIN.kiev.ua

Навигация по записям

*/?>